NASA випробувала команду роботів з AI: дрон і два ровери самі розподіляли завдання

NASA перевірила в польових умовах систему, у якій дрон і два наземні роботи працюють не як три окремі машини, а як невелика автономна наукова команда. Людина задає мету, а програмне забезпечення ASTRA порівнює цінність можливих досліджень, відстань, можливості кожного апарата та ризик — і вже після цього вирішує, хто має виконати наступне завдання.

Як проходив тест

Випробування відбулися влітку 2026 року на полігоні Virginia Tech Transportation Institute у Блексбурзі. На старті дрон отримував від науковців загальні цілі й обирав ділянку для повітряної розвідки. Його датчики шукали місця, які можуть бути цікавими для дослідження. Далі система вирішувала, чи потрібно підключити ровер із лідаром для детальної карти або машину з роботизованою рукою для відбору зразка.

Важлива відмінність від звичайного дистанційного керування полягає в тому, що оператор не розписував кожен рух. Програма безперервно перевіряла перешкоди, стан роботів і нові дані. Коли дрон знайшов додаткову цікаву ділянку, команда не відмовилася від основної мети: ASTRA призупинила оцінювання, залучила інший апарат до нового об’єкта й продовжила початкову роботу.

AI тут — не чатбот у корпусі ровера

Система має справу з двома типами параметрів. Перший — вимірювані факти: відстань, швидкість, заряд, доступні сенсори та прохідність маршруту. Другий — пріоритети людей: наскільки цінною буде карта певної області, чи вартий новий зразок додаткового ризику, що важливіше саме для цієї місії. Завдання AI — звести ці критерії в рішення, яке відповідає правилам наукової команди.

Це принципово не означає, що роботи отримали необмежену свободу. Люди формують цілі, допустимий ризик та межі поведінки, а система діє всередині заданих умов і звітує про виконане. NASA називає кінцевою метою «надійне продовження» людської команди там, де затримка зв’язку робить покрокові команди надто повільними або де робота небезпечна для астронавтів.

Навіщо автономність у космосі

Для апаратів біля зовнішніх планет сигнал іде занадто довго, щоб оператор міг реагувати як водій радіокерованої машини. На Місяці чи Марсі проблемою можуть бути кратери, схили та ділянки, куди людину відправляти ризиковано. Група різних роботів здатна розділити ролі: один швидко оглядає велику площу, другий точно будує карту, третій фізично взаємодіє з об’єктом.

Та сама ідея цікава й на Землі — для пожеж, аварій, шахт або зон із токсичним забрудненням. Але нинішній тест не доводить готовність ASTRA до таких робіт. Полігон був контрольованим середовищем, а NASA не повідомляє про серійну систему чи дату її польоту. Наступні етапи мають показати, як алгоритм поводиться за збоїв зв’язку, помилок сенсорів і складнішої місцевості.

Що важливо для розробників AI-агентів

• Ролі мають бути різними. Користь дає не кількість агентів, а чіткий поділ між розвідкою, картографуванням і фізичною дією.
• Потрібна функція ризику. «Цікаве» завдання не повинно автоматично перемагати безпечне й важливе.
• Нові дані не мають руйнувати план. ASTRA демонструє модель, у якій нова можливість додається до черги, а не стирає попередню мету.
• Людині потрібен зрозумілий звіт. Автономність без спостережуваності складно перевіряти й дозволяти для критичних операцій.

Отже, найцікавіше в експерименті — не сам дрон і не окремий ровер, а механізм узгодження рішень між різними машинами. Якщо подальші випробування підтвердять надійність, майбутній планетохід зможе не чекати кожної команди із Землі, а самостійно обрати безпечний і науково корисний наступний крок.

Матеріал перекладено, скорочено й адаптовано за публікацією NASA Science. Використане фото створене NASA та подане з атрибуцією відповідно до NASA Media Usage Guidelines.